Абсолютно бессмысленный и не несущий информации пост.
Я просто хочу на той бекет, що стоїть на краю "Скіфського стану" на Хортиці. На той бекет, з якого вже не видно полів на невідомо скікльки верст, бо тепер замість лінії горизонту погляд втелющується в зубчату стіну висоток міста Запоріжжя. Я хочу на той бекет, на розсохлі дошки площадки під очеретяним накриттям. Я хочу під те серпневе сонце, що підсвічувало білі хмари, до тої колючої трави, до принишклого лісу, до паралельного світу, двері якого відчинилися над Дніпром. Я хочу ще раз в той день. Чорт його зна, що сам мене так вразило тоді, що я і через два місяці ніяк не можу забути.
А ще я чекаю в гості маму. Покажу їй університет, вона давно хотіла його побачити.