Кілька тижнів тому мені в голову стукнуло, що я хочу знову сходити в музей Булгакова. Останні два дні ходила фактично маньячила, і от сьогодні пощастило з погодою (ну, з погодою щастило тіки в першій половині дня). Сиджу щас і думаю про те, що мені сьогодні страшенно пощастило з екскурсоводом, а то минулого разу було більше зітхань типу "ах, семья! АХ, Светлая Королева!". А тут все було спокійно, інформативно і дуже приємно. От тільки "булгаковський паркет" зрадливо скрипів, коли я крадькома намагався пробратися по вітальні до книжок отця Олександра раніше, ніж до них дійшла сама екскурсія. В мене взагалі з "булгаковським" цікаві відносини: минулого разу (мій перший візит в гості до М.А., так сказать) ледь не вбилася на останній сходинці ("булгаковская ступенька!!", як експресивно говорила з площадки над нами наша екскурсовод), коли спускалась з другого поверху, сьогодні мило перечепилася уже на самомму підході до того самого другого поверху... Коротше, якщо це ще раз трапиться, то я зрозумію, що у нас з будинком 13 по Андріївському уже ритуал х)))
читать дальше Поки чекала на екскурсію, сиділа біля памятника М.А. Спостерігала за тим, як посилений у з'язку з вихідним днем потік людей фотографується біля пам'ятника. Народ сідав поруч, обнімав за плечі і талію, схилявся на плече, тер ніс (у Булгакова тут ніс блистить прям як мідний самовар)... А я думала, що подібного відношення реальний Булгаков точно не допускав би. І хоча моя голова розуміла, що я маюсь фігнею, але за Булгакова було образливо. Особливо, коли ніс терли. От уже не знаю, навіщо. Явно якась прикмета, але хз яка. Ну, мені варто сказати спасибі хоча б за те, що ніхто на коліна всістися намагався.
Там, здається, збираюся робити ще одну виставкову кімнату При чому, по роботі Булгакова венерологом в 1918-19 рр. Тут не можу не згадати з помірною теплотою свій курсач. Приємно, що сам музей починає розширювати експозицію в плані періоду Громадянської в житті Булгакова. + я бачила нові експонати. Було приємно дізнатися, що кілька експонатів (лампу під зеленим абажуром, пресс-папьє і ще щось, забув) надала музею Тетяна Миколаївна Кисельгоф. Після курсача і Паршина я її майже люблю)))
Ще я дізнався, що Булгаков мріяв стати оперним співаком. Про його потяг до театру я знала давно (бачила масу фоток, де він в різних образах, які грав у спектаклях, ясне діло непрофесійних, а в 1934-35 - навіть професійному), але щоб так... Ну, я просто подумати не могла, що мати аж так умудрилася привити любов до музики. До речі, музей намагається відтворювати такі молодіжні вистави (не тільки театральні, там ще музику слухають) - журфікси, які були в дому започатковані ще Варварою Михайлівною. Блін, цей музей - просто чудо! З іншого боку, хоч чимось у нас можуть займатися відносно нормально...
А ще до 120-тиріччя народження іменем Булгакова було названо зірку. Метеорит якийсь відкрили в Одеській обсерваторії і от, тепер Булгаков є і там))
А ще мені сказали, що можуть допомогти з мемуарами Карума. Тепер треба наважитися туди зайти ще і таки спробувати поговорити з Ноженко Світланою Петрівною (запишу, щоб уж точно не забути). В неї в книзі "М.Булгаков. Киевское эхо" є фрагменти з його мемуарів. Ну, на крайняк, мені пообіцяли, що вони там є))) От тепер ще одна мрія: тепер я буду тихо маніячити не тільки пошуками книжки Паршина, а ще й цієї. Ну, і мемуарами Карума, звісно, теж.