Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: богун (список заголовков)
10:58 

Доступ к записи ограничен

По жизни я согласен с философом Гегелевым. (с)
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
12:18 

По жизни я согласен с философом Гегелевым. (с)
Мое вельмышановне панство таки допиналось Х) Закончил рассказ. Это стремно, когда завершение небольшого рассказа в 6 страниц - почти СОБЫТИЕ.

Друга редакція

Між поривами вітру дим з кострищ по навколишніх городах піднімається вгору довгими прозорими нитками, завивається над висохлими травами, над трикутниками шиферних дахів та над зеленими кронами дерев. Коли ж знову віє, дим лягає майже горизонтально і стає ледь помітним. Ми сидимо на сосновій колоді і дивимося знизу вгору на синьо-бузкове вицвіле небо, яке земля прив’язує до себе на ніч примарними димовими мотузками, що їм вітер раз поз раз заважає витися. Богун на протилежному від мене кінці колоди пихтить трубкою. Він часто зависає, не мигаючи дивлячись просто на сонце, що заливає гарячою лавою далекий горизонт. Зарево ще стоїть над лісом, розтоплює піну сизих хмар, відображається в широко відкритих Іванових очах, розцвічує його щоки кров’янистими плямами. Від трубки вгору тягнеться звивиста розтроєна нитка диму, розсіюється біло-блакитною прозорою хмаркою і все одно я відчуваю, як смердить тютюн, хоча Богун сидить далеко від мене.
Я чую, як поверх брехоту собак на найближчій залізничної станції свистить потяг, як він починає битися важкими колесами об колії, як локомотив вривається металевими грудьми в загусле на денній спеці повітря. Я знаю, що воно округло пахне щебенем, який лежить під колією, та трішки смолою.
Колія біжить вздовж нашого передмістя. Тут уже від статусу міста залишається тільки номінальна назва, так це більше схоже на цивілізоване село. Втім, тут будь-яке передмістя не надто відрізняється і від самого містечка.
Об’їздна дорога навколо чомусь мовчить сьогодні, і ми з Богуном слухаємо потяги.

читать дальше

@музыка: Placebo - Hold On To Me

@темы: Сказания князя Курбского, Богун

01:13 

По жизни я согласен с философом Гегелевым. (с)
Очередной бред. Богуна здесь, вопреки традиции, почти нет. Вообще мало что тут есть.
Басманов

Висушений степ втомлено розкинув крила. Він гаряче дихав вітром., кидав у спину чужі спогади. Над коричнево-жовтими травами неслися вихори, що піднімали сухе семено, дрібні уламки стебел, перетерті тонкі листочки. Вітер кидав тою картеччю в обличчя, змушував до болю закривати очі. Очі випікало сонцем. Над морем трав, що незграбно хиталося крихкими стеблами, з тремтливого марева піднімався невеликий пагорб. Полога верхівка його впиралася у вицвіле небо.
Сонце золотими нитками-променями прошивало тіло, спліталося десь глибоко всередині з жилами. Здавалося, що воно змушує зростатися зі степом: з кожним наступним кроком ноги переставляти було все тяжче. Сухі стебла ламалися з тихим тріском, кололи в опущені руки. Степ тріщав навколо цвіркунами, примарою піднімався над землею, плавав у густій спеці, присипАвся пилом і сонячним золотом.
Ближчав, все вище вростав у вицвіле небо пологий пагорб. Козацька могила. Скіфський курган.

- Іване, чия то могила?
- А біс його зна. Та чи не однаково? Головне, що з неї видно далеко.

читать дальше

@темы: Сказания князя Курбского, Богун

11:38 

Живой)

По жизни я согласен с философом Гегелевым. (с)
Я все-таки, кажется, выжил. Дрожат руки, у меня ощущение, что я бежал куда-то все утро. Но счастье. Черт побери, приятно заканчивать давно начатое дело) А еще понимать, что универ еще не высосал из меня остатки сил и умения заниматься чем-то помимо учебы. Почти три месяца. В гробу я видел такой ритм жизни Оо
Но вроде отпустило. Это радует)

Виговський

Німіють і болять пальці. Холодно навіть в кишенях. Душа виривається з горла з білим паром і тут же зникає, розчинається в морозному повітрі. Білий від солі асфальт на тротуарі здається крихким, несправжнім. Від вітрин відскакує сонце.
Вгору. Покрученими, вигнутими, застиглими вуличками – вгору. Тут мало людей. Та зараз, по такому холоду скрізь мало людей. Вгору. До Софії. Звідти – перебігти площу і сховатися від людей уже остаточно на Володимирській гірці. Подалі. Глибше. Туди, де альтанка без черепиці, яка обвалилася, здавалося, ще під час революції (і аж ніяк не Помаранчевої), світить голим, як душа на морозі, каркасом, проколює вузьким, старим, зеленавим шпилем на верхівці неіснуючого даху небо, звучить поривами вітру між металевим пруттям ілюзорних стін та стукотом навколишніх дерев. Туди, на край, до неба, до річки, що під кригою і снігом ховає старі легенди про русалок.
Сталевий холод капканом вгризається в руки, студить кров, стискає кліщами м’язи, ламає здерев’янілі судини. Під ногами – біла від солі бруківка. В вікнах верхніх поверхів, в тонких, чистих, глянцево-рівних скляних вікнах гасне сонце. Вітер б’ється у флюгери, що попримерзали до штирів, наштрикується на шпилі на дахах старих будинків, ламає мертві пальці дерев, рветься на тонкі стрічки, які чіпляються по металевих підвіконнях. Стрічки гримлять, ударяючись об них, а цього ніхто навіть не чує.
читать дальше

@темы: Сказания князя Курбского, Богун

02:31 

По жизни я согласен с философом Гегелевым. (с)
Это снова было чертовски своевременно х) Надеюсь, что не зря потратил время. Но уж лучше так, чем убить два часа на переделывание календарного плана уроков для крайне неприятной особы, от которой, к сожалению, не сбежать никуда.

Богдан

Під психоделічне виття якоїсь невідомої баби не хотілося витрачати чудовий настрій на сон попри те, що спати хотілося дуже. Ми з Богуном сиділи поряд і в різкуватому світлі лампи, що мала б імітувати денне світло, говорили про колезьку реформу. Чисто щоб позлити Івана і хоч якось його тим розворушити я доводила, що краще тих реформ все одно не могло бути нічого. Іван набивав люльку, зиркав на мене з-під насуплених брів, наче прибити хотів, і дихав все голосніше. Він підбирав разючі аргументи. А я вперше за місяць відчувала, що живу.
Світ був поділений на чорне і біле: дуже чітко і зрозуміло. Я втомилася плутатися в своїх позиціях. Я не хотіла, щоб цей вечір проходила, щоб час ішов далі, щоб завтра знову мінялося з ніг на голову все. Я втомилася від змін, за якими я чомусь не встигала. Чорно-біла рівновага здавалася відвертим щастям. Не хотілося її порушувати.
Іван сопів у вуса. Аргументи не підбиралися. Імовірно, я ще не надто його розізлила. Він довго розкурював люльку, припікаючи вогнем від сірника пальці, а я дивилася на нього, прикривши очі і хитаючись в такт співу баби. Я знала, що якщо не моргати певний час, він не витримає. Я зрозуміла, що відверто його довожу. Мені було все одно чим це закінчиться.
Коли він нарешті розкурив люльку і чітка грань між чорним і білим трішки розтушувалася через дим, мені захотілося курити. Знову.
- Не дивись так на мене, жертво репресій.
- Хто? – від здивування я навіть перестала утримувати насмішку у погляді.
- Ти виглядаєш, наче тебе в ГПУ допитували. Років п’ять допитували.
- Іване, не сміши.
- Тобі і так не смішно. Ти чогось чекаєш.
- Ага, он на нього я чекаю, - сказала я, киваючи кудись за спину Івану, в чорну область.
читать дальше

@темы: Богун, Сказания князя Курбского, казачество, князь Витовт

21:13 

300 казаков

По жизни я согласен с философом Гегелевым. (с)
Про битву под Берестечком есть очень героическая легенда, извесная по воспоминаниям Пьера Шевалье. В казацком лагере, мол, после отступления основных сил под комендованием Богуна остался отряд из 300 человек ,которым командовал сотник Нечитайло. Так этот отряд долго сдерживал наступление польских сил, пока остатки войска не переплавились через Пляшеву, то есть ну очень долго. Все погибли смертью храбрых (с).
И в связи с этим, а именно с количеством казаков, вспомнилось забавное наблюдение, связанное с этим числом. 300 спартанцев - это очевидно. 300 человек было и в первом опричном "наборе". Да еще и первый казацкий реестр (Сигизмунд ІІ Август, 1572) состоял из 300 воинов. Число просто таки сакральное Х)

И еще к теме битвы при Берестечке: рисунок Ивасюка. Довольно банально, но радует, ибо Богун)


@темы: шиза, казачество, Богун

11:39 

Очередные глюки

По жизни я согласен с философом Гегелевым. (с)
Если бы не моя обожаемая соседка по комнате, которая приперлась в самый неподходящий момент и испугала музу (или муза, у меня тут два варианта х)), то этот бред я закончил бы еще неделю назад. И оно б было, может быть, не таким. А так за прошедшую неделю что-то у меня в голове перемкнуло, кажется О_о
Время от времени возвращаюсь к любимому идиотизму.)

читать дальше

@темы: Богун, Филарет, князь Витовт, сказания князя Курбского

13:33 

По жизни я согласен с философом Гегелевым. (с)
Я не знаю, что сейчас конкретно хочу сказать. Это, наверное, хорошо, когда странное предучебное настроение выливается хотя бы во что-то продуктивное. Вот так вот)

Друга половина серпня

@темы: Богун, Филарет, князь Витовт, сказания князя Курбского

20:52 

По жизни я согласен с философом Гегелевым. (с)
Когда мне хочется писать что-то неопределеное, я пишу про Богуна. Он как-то очень хорошо подходит к любому настроению.
Я вот так для себя и не решил еще, нафига я вообще что-то пишу. В том числе и здесь. Кому оно все надо? Ну, да ладно. Пока я сам не решу для себя, что я таки графоман (чего я пока не выяснил, кстати), какие-то потуги будут.

Вчера вот, под странноватую музыку возникло странноватое настроение, затянувшееся на пол ночи :)

читать дальше

@темы: князь Витовт, казачество, Филарет, Богун, сказания князя Курбского

01:52 

По жизни я согласен с философом Гегелевым. (с)
Испугал отца профессиональным юмором. Сидели втроем, разговаривали. Он пошел выключать свет в коридоре с вопросом "А почему здесь света горит?" (папа, блин, шутит). На что я заорал "Потому, что она - ведьма!" Мама долго и немного истерично смеялась (у мамы был трудный день), а папа посмотрел на меня ну очень странно. Ну вот что тут такого? Довольно таки глупая шутка про инквизицию. Мы в универе постоянно так шутим. Хотя отца тоже можно понять... Они в Одессе в институте связи так не шутили.

Ничего, еще пара поездок со мной "місцями козацької слави" и все будет хорошо. Вытащил их вчера, точнее уже позавчера в Чигирин. читать дальше

@темы: казачество, записки, Богун

00:09 

Моя жизнь х))))))

По жизни я согласен с философом Гегелевым. (с)
С каждым днем все больше и больше люблю свою общагу. Я, конечно, понимаю, что все могло быть и хуже. Но я еще в жизни не видела столько идиотизма на квадратный метр, да еще и в секунду.

Вот, новый кусок счастья.
Уже несколько дней нет горячей воды (кстати, еще хорошо, что она есть в принципе). До сегодня мужественно терпела холодный, очень холодный душ. Но вот сегодня на улице еще немного похолодало, и я все же решила воспользоваться способом хождения в душ, разработанным моими соседками. Принцип таков: вода греется в кастрюлях на кухне, выливается в ведро, а потом... начинается самое веселое. Общага у нас старая, строилась, кажись, еще при Сталине, потому система у нас коридорная и душ на первом этаже. И вот, с этим ведром с горячей водой я сегодня перлась со своего родного четвертого этажа на первый, боялась споткнуться и мысленно материла "теплую" погоду. Вода разводилась холодной уже в душе и лилась на меня из большой кружки, стыренной у соседки. Вспоминала прошлогоднюю археологическую практику, когда таким макаром мы головы мыли. Короче, было весело. Поднималась потом на свой этаж и думала, что сильно не завидую тому, кто мне по пути встретится. Во-первых, баба с пустым ведром - это примета плохая, а во-вторых - я был зол и тем ведром и прибить мог. Хотя головой я понимаю, что это еще не самое страшное, но все ощущения были не фонтан.

Теперь поставила воду на кухне еще раз, буду мыть голову.х)))

А вот - продолжение любимого идиотизма, но уже с некоторым уклоном в Смуту (да простит меня мой препод по спецкурсу). Пусть еще тут полежит)

читать дальше

@темы: князь Витовт, Филарет, записки, Богун, сказания князя Курбского

00:34 

По жизни я согласен с философом Гегелевым. (с)
Головний висновок сьогоднішнього дня: тихі істерики під Theodor Bastard дуже впливають на оточуючих. Вони раптово починають вловлювати бажання того, хто істеричить, не ставлять лишніх питань, залишають у спокої. Вбитий кілометр нервів того був вартий :)

Масив букв нижче - абстракція, навіяна рідним універом. Досить таке стрьомне джерело натхнення, але яке вже є...

«На Новгород»

Подзвоню Івану Богуну і піду в Старий Новгород. І мені все одно, що його досі толком незнайшли. Якщо зі мною Богун – то я точно до нього дійду. А для хоробрості і для того, щоб уже точно знайти Старий Новгород, ми покличемо Вітовта, і він прийде просто з Ворскли, сумно брякаючи закривавленою зброєю.

Ми втрьох вийдемо в чисте поле, засіяне рапсом, десь на Черкащині, станемо там, де колись давно стояв кам’яний ідол весь вглибоких борознах символів, і підемо на північ. Під нашими ногами шумітиме рапс(хрєнь така, з бобових, здається), але я намагатимуся уявити, що то ковила. І пох на те, що ковила була вища і шовкова, а рапс низький і навіть штучним шовком його не назвеш.

Богун засмутиться через пару кілометрів, опустить голову. Він згадає, як на початку 1654 року його тут піймали в облогу кляті, ненависні ляхи і не пускали до Богдана. Він згадає люту зиму, яку йому тоді довелося рвати власними грудьми, щоб прорвати польський ланцюг. А потім тягнути на своїх плечах весь свій загін, який уже ледь тримався, задушений морозом і облогою. Вже котрою облогою в його житті. Богун тихо застогне, згадуючи Вінницю і Берестечко. І бідного Тимоша з його нещасними, благаючими очима. «Я не хочу йти в Молдову до теї Розанди з її Молдовою і її батьком»… Хто ж тебе питатиме, хлопче?.. Він засумує згадуючи про свого вірного коня. Що з ним стало, після його смерті? Бо ж то місяць лютийбув, сам би він навряд чи вижив… Якось я запитала у нього, як звали коняБогдана Хмельницького, а він чомусь розсердився: роздув вуса, блимнув гнівно очима, потягнувся до поясу… і гребнув рукою пустоту при боці. Шаблю у нього ледь не відібрали п’яні міліціонери, які пристали до нас одного серпневого вечора на мосту Патона. Іван спалахнув і кинув її у Дніпро, кричучи, що краще вмре тут же на місці, але всяким підарам до своєї зброї торкатися не дасть. А коли міліціонери втекли,перелякані його громовим голосом, він сам ледь не шугонув у воду. По шаблю. Я тоді стояла у німому здивуванні з того, що нас міліціонери не застрелили. А Іван оперся на перила, опустив голову і сказав, що минуле треба залишати у минулому. Пообіцяв собі, що купить фінський ніж, як у Булгакова в «М. и М.».Ножа-то він купив, але носив його не при боці. Тому я і залишилася жива. Поки він шукав на собі ножа – він його тоді тіки-тіки купив і ще не звик діставати його з кишені – охолов. Сказав, що погарячкував. Сказав, що не пам’ятає як власного коня звав, не те що Богданового. І, як завжди, при згадці про Богдана, надовго замовк. Нема більшев Богуна коня. А шабля схована в Дніпрі, десь під мостом Патона. І під ногамине ковила, не степові трави, а земля колишнього колгоспу «Червона зоря», поле, засіяне рапсом , що, скоріше за все, піде на екологічно чисте паливо за кордон.

А поряд іду я, втупивши погляд у лісосмугу, до якої ми йдемо, і Вітовт.

Він несе в руці меч з старою кров’ю, дзвенить обладунками (середньовічний лицар, як-не-як!) і усміхається трохи дико. Ви не думайте, він нормальний. То в нього образ зараз такий. Він просто тут недавно на Ворсклі Тохтамиша зустрів. Він-то наче в 1399 і не зраджував нікого, але Вітовт винуватим його зробив. Бо нєфіг свої проблеми через когось вирішувати.Нема чого спокушати. Знаєш же, що литовці в середньовіччі були з зірваними гальмами, особливо той самий Вітовт… Але це не цікаво. Коротше, зарізав він тут недавно Тохтамиша. От кров його з меча і не стирає. «Поверх цієї ще Влаааадікову треба» - каже. І на меч дивиться так ніжно-ніжно. Кров висохла, облупилася, обтерлася, а подекуди навіть в’їлася (не питайте як. То мабуть у Вітовта меч особенний. Або у Тохтамишакров інтересна. Була). Богун казав йому – стри ти її, а то до Владіка доберешся, то він же тупий буде, як Юрась! А Вітовт тіки усміхається і каже, що Владік легкої смерті не заслужиииив. За щось він того Владіка дуже вже нелюбить. От тільки питати страшно: все одно не скаже, а образ у нього зараз грізний. Вітовт з лязкотом сховає меч у ножни і знову стане суворим литовцем.Чесне слово: ота кров, що в’їлася,то не до добра. Він її як бачить, так на очах же міняється! Зовсім дурний стає і божевільний. Хоча він класний сам по собі. І без комплексів. Розказував якось, як ледь бороду не збрив, бо довелося бабою наряджатися. Так сміявся, так сміявся, що я так і не зрозуміла: збрив він ту бороду чи ні? Але вдругерозказувати відмовився. Сказав, що двічі один і той самий анекдот тільки Тевтони розказують. І знову засміявся, як сивий мерин. Нє, краще б він того Тохтамиша не вбивав. І казали ж ми з Богуном йому: сходи під Грюнвальд краще, з німців посмійся, якщо ностальгія замучила і оптимізму в житті мало. Німцям що непохід на Русь був, то все капєц рано чи пізно приходив. А він вперся, гад такий. І пішов на Ворсклу. А там той придурок… А тепер нам з Богуном бійся за нього і за себе. А то Вітовт муж зело раптовий єсьм, мало що йому в голову його литовську збреде. Та то фігня. Головне, щоб сам не поранився.

А в Новгороді нас зустріне… А ніхто нас не зустріне. Ми ж вночі прийдемо, а про прихід наш ніхто там не знатиме. Якщо знатимуть, то вийдуть обов’язково. Новгородці, вони гостинні. Нам з Іваном Вітовт казав. Йому розказував хтось, чи то брат, чи то батько, чи то дядько. Але в його родоводі сам чорт ноги зламає (ви вже мені повірте). А про сім’ю Вітовт багато говорити не любить. Хіба що брата двоюрідного, Владіка лаяти почне, та ще сміятися над ним. Веселий він хлопець, Вітовт. Богун не такий. Богун стабільний. Хоча теж ще той жартівник. Минулого року, взимку під Вінницею, – ми ще з ним незнайомі були – бачила як він піймав якогось ляха і з гірки льодової змусив скочуватися. Лях потім ледь втік віднього. А тому весело було!.. Мабуть, щось хороше згадував, коли дивився, як ляхна заду по льоду ковзає та від болю кривиться, коли на нерівності рельєфу потравляв. Він навіть Вітовта тоді покликав, але той чомусь жарту не оцінив.

От ми і підемовтрьох в Новгород. Коли доберемося до лісів, Богун з Вітовтом трохи очухаються.Хоч Богуну степи і наче рідні, але дивно вони на нього діють, він по них смурний часто ходить. А тут вони почнуть байки травити хто про що! А тоді тількислухати встигай. Отак і підемо. Ми вже тричі йти збиралися, але чомусь нас воблогу брали сутінки і не пускав туман, що прийшов з-під Батурина. Так ми до Новгорода ще ні разу і не дійшли. А якби ви тільки знали, як хочеться…

@темы: князь Витовт, Богун, сказания князя Курбского

Пофиг, пляшем! (с)

главная